«Деякі чехи трохи ксенофоби — обережно ставляться до приїжджих»: як знайти з місцевими в Чехії спільну мову

У попередній частині інтерв’ю Engineering Manager компанії Pure Storage Сергій Ботулінський розповів, що чекає на айтішників після релокації до Чехії та як знайти тут роботу. Сьогодні ми розкриємо особливості менталітету місцевих: виявилося, що знайти спільну мову з чехами — велика проблема.

Чехи та ксенофобія

Engineering Manager компанії Pure Storage Сергій Ботулінський

У першій компанії, де я працював в Чехії, з 15 людей тільки двоє були чехами — в нас була мультинаціональна команда. Ми всі спілкувалися англійською, тому проблем з онбордингом не було. Але з відгуків колег-іноземців чув, що без підтримки компанії на початку їм було важко.

По-перше, треба було зареєструватись у правоохоронних органах — поліції та візовому центрі, самотужки вирішувати побутові питання (щодо оренди квартири, наприклад). У Чехії жорстка бюрократія, дуже схожа на німецьку. Проте за останні роки відбувся значний прогрес: у державних органах почали розмовляти англійською та перевели частину документообігу в онлайн.

По-друге, деякі чехи трохи ксенофоби — вони обережно ставляться до людей, які приїжджають. Тому знайти з ними спільну мову непросто. Але цей тренд йде вниз: зараз цим страждають переважно чехи, які ніколи не жили за кордоном. Більшість університетів бере участь у програмі Erasmus, яка дозволяє студентам поїхати до будь-якої країни по обміну: жити за кордоном можна до одного року, і це досить популярно серед чеської молоді.

Коли людина з Чехії їде до Франції, Італії, Іспанії, Японії — вона сама тимчасово стає емігрантом. Тому коли вона повертається додому, у неї зовсім інший погляд на іноземців, які приїжджають до Чехії. Ксенофобія більш притаманна старшому поколінню: тим, хто пам’ятає радянські війська у Чехії і вчив у школі російську мову, а молодше покоління більш привітне.

Люди мало йдуть на контакт

Чехи досить закриті в плані особистих стосунків. Навіть якщо я розмовляю чеською, потоваришувати з чехом досить проблематично. У цієї людини вже є друзі, з якими вона вчилася в школі, працює на роботі, і щоб потрапити в цю тусовку, треба хіба що одружитися з чешкою. Я одружений з українкою, а наших друзів-чехів можна перерахувати по пальцях. Знову ж, це люди, які мали досвід життя за кордоном. Із середньостатистичним чехом вийти на рівень близьких стосунків надзвичайно складно.

Фото з архіву Сергія Ботулінського

Перше, що мене здивувало при переїзді — люди менше спілкуються по телефону та йдуть на персональний контакт. Наприклад, коли мені треба замовити щось на Rozetka, мені дзвонить менеджер і питає: чи точно я хочу саме цей телефон, цей колір, чи хочу я до нього придбати чохол. У Чехії тобі приходить SMS чи e-mail з інформацією, де можна замовлення забрати та де скачати гарантійний талон. Ніхто не дзвонить.

Для чехів подзвонити кудись — це крайня міра. Я вивчаю чеську (в мене є приватний вчитель), і якщо треба перенести заняття, я надсилаю йому e-mail. Якщо це терміново — SMS. Дзвонити — це тільки коли не відповідають на e-mail чи SMS або трапилось щось, що загрожує життю.

Друге, що вразило — люди тут лояльніші до особистого простору. Якщо ми з командою йдемо у паб пити пиво, а я, наприклад, не п’ю алкоголь або не їм м’ясо, на це не звертають увагу. Розумієте різницю? Якщо в Україні я не п’ю алкоголь, то я захворів та на антибіотиках, або за кермом, або у мене ще якась «проблема». Те, що я не люблю алкоголь або банально не хочу пити, людям в голову приходить в останню чергу. В Чехії, якщо ти не робиш те, що роблять усі — це означає, що тобі так комфортніше.

Чеські жінки ставляться до себе інакше

Ще в Чехії помітна різниця у ставленні до жінок. Та й самі жінки інакше ставляться до себе. Якщо йдеш на побачення з чешкою, вона одразу розраховує заплатити за себе. Або рахунок просто ділять навпіл. Якщо я надумаю заплатити у ресторані за колегу, то таким чином продемонструю, що я кращий, і це спричинить людині дискомфорт.

Жінки тут більше дбають про себе в плані комфорту. Я не бачив жодної чешки, яка йшла б на високих підборах по бруківці. Вона взує кросівки, бо це зручніше. Чешки не наносять тонни макіяжу, не вдягають нарядний одяг, щоб піти в супермаркет або на дитячу площадку.

Фото з архіву Сергія Ботулінського

В роботі це теж проявляється. В Україні я дуже мало бачив жінок-розробників, жінок в Technical Support, на керівних посадах (окрім HR). А в Чехії зовсім інший підхід: перш за все розглядається, чи підходить людина за досвідом та навичками. Тут немає упередження, що жінка не може бути розробником, тестером або менеджером команди. Якщо у когось є такі упередження, то на цю людину чекатиме розмова з HR, бо це явна дискримінація.

Є проблема гендерної дискримінації щодо оплати праці, кар’єрного росту

Чеські жінки активніше відстоюють свої права. В багатьох IT-компаніях збираються групи підтримки (наприклад, czechITas — рух жінок в IT), які моніторять, чи є дискримінація на співбесідах, в оплаті чи кар’єрному зростанні. Якщо відкривається вакансія менеджера, дивляться на кандидатів з усієї команди: навіть коли чоловіків більше, жінки теж беруть участь у конкурсі.

Не можу сказати, що чеське суспільство досягло гендерної рівності на 100%. Є проблема дискримінації щодо оплати праці, кар’єрного росту, коли йде мова про стать. Але про цю проблему знають, про неї говорять, над нею працюють. Тут це не є табу.

Я не знаю жодної чеської сім’ї, де жінка б не працювала і залежала від чоловіка. Якщо працює тільки чоловік і в них є діти — це небезпечно, адже людина може втратити роботу, і тоді вся сім’я втрачає дохід. Жінки не вважають, що вони мають залежати від доходу чоловіка. Тому дитячі садочки, різні групи продовженого дня та няні тут мають більший пріоритет, ніж в Україні. Мало де є ситуації, коли жінка сидить вдома з дітьми та варить борщі, а чоловік на роботі. Дітей з самого ранку відвозять до садочку, потім залишають у продовженій групі або з нянею, доки батьки працюють.

У третій частині інтерв’ю Сергій детально розповість, скільки коштує життя у Чехії для айтішника. Читайте незабаром на Highload.