«Мене наймали у Facebook як інженера без досвіду роботи»: як працює корпорація-гігант і чому софт-скіли тут на першому місці

Маша Кереб росла у маленькому волинському селі і планувала стати економістом чи юристом. Але життя бентежне, і от на старшому курсі університету вона пройшла співбесіду у Facebook, отримала оффер та переїхала до Лондону, де три роки працювала у величезній корпорації.

Як проходять співбесіди у Facebook, чому у компанії розробнику доведеться забути все, що він знав, та вчитися заново, яка тут особливість корпоративної культури, Маша розповіла в інтерв’ю Highload.

Батьки хотіли віддати в більш «підходящу» для дівчини професію

Software Engineer в Monzo Марiя Кереб

Багато хто жаліється на якість нашої освіти, але як на мене, це було дуже добре середовище для того, щоб замотивуватись, отримати базу, почати шлях в IT. Батьки хотіли мене віддати в хорошу класичну професію, більш «підходящу» для дівчини. Мама бачила мене або економістом, або юристом. Я теж думала: гарні професії, цікава робота — я в школі любила математику, і економіка мені подобалась, і правознавство теж, всі предмети були класні — важко було обрати щось одне. Готувалась до вступу, але в 11-му класі школи потрапила на олімпіаду з інформатики, де мене познайомили з основами програмування — і це змінило мої наміри.

Я, знаючи Pascal лише один місяць і майстерно володіючи алгоритмом «сортування бульбашкою», отримала неймовірний результат — третій диплом на обласній олімпіаді (тобто, мої результати були краші, ніж у половини учасників). Тоді це було «вау», це стало потрясінням для мене, замотивувало займатися програмуванням далі. Виявилось, що це настільки цікаво, коли у тебе є детермінізм, ти можеш сказати машині, що зробити, і вона це зробить. Це здавалось мені якоюсь магією. 

Я батькам одразу не сказала, куди планую вступати, тому для них це був неабиякий сюрприз. В мене були значно кращі бали для вступу на економіку, юридичні науки, ніж на програмування. Але я чекала до останньої черги, доки в батьків волосся сивіло: «Як так, тебе ж нікуди не візьмуть!», і все-таки вступила до Київського національного університету ім. Шевченка на факультет кібернетики. Освіта зіграла величезну роль, і за роки праці з випускниками найкращих університетів світу тут, на заході Європи, я ніколи не відчувала себе менш обізнаною.

Переїжджала у Британію не так заради Лондону, а щоб попрацювати у великій компанії

Мети переїжджати до Британії у мене не було. Але у нас на факультеті є сильне ком’юніті, яке займається спортивним програмуванням, там вчиться багато розумних креативних людей. Саме тому великі компанії як Facebook та Google останнім часом почали напряму наймати людей з університетів. Я випадково потрапила на один з таких хайринг-івентів, коли вчилась на четвертому курсі. Побачила оголошення у соцмережі, що співбесіда з Facebook буде за два дні, надіслала резюме, мене запросили і я без підготовки пройшла скринінг-інтерв’ю.

У результаті я отримала запрошення від Facebook поїхати в Лондон на повне онсайт-інтерв’ю тобто офлайн, у компанії, а потім — оффер на фултайм-роботу. Я переїжджала у Британію не так заради Лондону, а щоб попрацювати у великій компанії, зрозуміти, чого всі так хвалять такі корпорації, як вони працюють зсередини.

Фото з архіву Марії Кереб

Хоча мене наймали як інженера без досвіду роботи, це було не зовсім так. Жити на щось в студентські роки треба було, тому на факультеті була дуже поширеною практика працювати фултайм та іноді ходити на пари (викладачі переважно ставилися з розумінням). Тому, коли я прийшла у Facebook, в мене було майже два роки досвіду роботи в українських компаніях. Але у Facebook це не враховувалось. 

У Samsung цікаво, але платили інтернам мало

Одна з компаній, у яких довелося працювати в Україні, називалась Avalon. Там було до 30 людей, які намагались створювати свій продукт та паралельно робили маленькі аутсорсингові проекти на якогось знайомого з Америки. Це була дуже нішева маленька компанія, і я туди пішла тільки щоб отримати якийсь досвід. Я звільнилася через рік, а ще через кілька місяців компанія перестала існувати.

Потім я пішла на інтернатуру в Samsung. У них дуже цікава практика найму: щоб потрапити у штат, треба обов’язково мати диплом. Без нього не беруть, навіть якщо є хороші скіли. Тому вони наймають студентів як інтернів, і я на четвертому курсі навчання я влаштувалася в їх R&D центр.

У Samsung можна рахуватися інтерном рік і працювати на крутих проектах: в мене були надзвичайно цікаві research-проекти з deep learning і саморобними милими роботами. Було дуже багато часу для самонавчання — ми проходили курси на Coursera, вивчали якісь експериментальні технології, читали наукові статті. Дуже цікаво, але платили інтернам мало і не було можливості підвищити зарплату, поки немає диплому.

 У Facebook вважали, що я маю рівень L3 — людина без досвіду

Складність інтерв’ю залежить від того, на який рівень ти подаєшся. Мене не питали, на який рівень я хочу — у компанії вважали, що я маю рівень L3 це людина без досвіду, джуніор-розробник, який щойно закінчив університет. Було одне скринінг-інтерв’ю, в якому були дві алгоритмічні задачки, типовий літкодLeetCode, головне «сховище» програмістських задач, після цього (вже онсайт) — ще два інтерв’ю по 45 хвилин та один біхевірал, коли задають питання на поведінку, перевіряють софт скіли, те, як ти впишешся в компанію.

Якщо ти проходиш співбесіду на рівні вищі, наприклад, L4 (мідл), то тобі будуть давати system design — задачку, коли разом з інтерв’юером за 45 хвилин певним чином треба задизайнити якусь систему, записати, з яких компонентів вона складається, обговорити її в деталях. Якщо подаватись на мобайл, буде ще додатково (або замість system design) щось специфічне для Android або iOS. Якщо подаватися на senior level або staff engineer (L5-L6), може бути декілька додаткових завдань по system design.

Фото з архіву Марії Кереб

Вимоги до проходження цього інтерв’ю варіюються від того, на який рівень ти проходиш. Звісно, від кандидатів, які претендують на вищій рівень, будуть вимагати кращого перфоменсу на цих інтерв’ю. Задачки та алгоритмічні питання по суті бінарні: їх або пройшов, або ні — незалежно від рівня. По задачках не оцінюють рівень кандидатів, а по відповідях на більш абстрактні питання — так.

Мені було дуже просто проходити співбесіди. Здається, там було дуже багато удачі, бо багато моїх знайомих, які подавались на той же процес і набагато більше зналися в темі алгоритмічного програмування, не пройшли. Мабуть, мені після університету було проходити ці алгоритмічні задачки куди простіше. Коли я в Facebook сама проводила інтерв’ю з кандидатами, я теж помічала, що студенти одразу після університету набагато легше їх розв’язують, бо мислять класичними концептами з computer science.

У Facebook використовується більше технологій, які існують лише у цій компанії

Різниця — працювати в українській IT-компанії чи у Facebook — звісно, є. Тут є два основні моменти: по-перше, у Facebook використовується у щоденній роботі більше технологій, які існують лише у цій компанії. Вони унікальні. Там є мова програмування, яку ніде більше не використовують — Hack, там навіть GitHub не використовують, а сидять на Mercurial. Коли ти переходиш у Facebook, це означає, що ти маєш забути технології і підходи, які ти знав до того. Ти будеш комусь напряму задавати питання, бо у тебе немає ніякої документації, а є лише людина, яка ці технології створила.

В компанії ти повинен бути незалежним і самостійно вчитись, розбиратись, як що робиться. Якщо ти не знаєш, як працює певна технологія, твоя задача — швиденько її вивчити. Дуже часто, наприклад, бекенд-інженерам треба швидко щось поправити на фронтенді, і це нормально. Головне — вирішити проблему, навіть якщо це не відповідає скілам, які ти зараз маєш. Треба постійно розвиватися, брати на себе ініціативу. Класичні межі спеціалізації як мобайл, фронтенд, бекенд у Facebook дуже розмиті. Всі розробники вчать все заново, і всіх називають однаково — Software Engineer. Це один момент корпоративної культури: ви приходите і вчите все спочатку, ви маєте вміти робити все.

Софт-скіли дають тобі набагато більше віддачі і результату

Другий момент, тут Software Engineering як професія — це не настільки про технології, як про людей. Немає фокусу на кшталт «щоб рости як інженеру, мені треба вивчити ще якісь додаткові технології, підняти знання у фреймворках, паттернах, архітектурах», ні. Усе спирається на те, як ти працюєш з іншими людьми, наскільки ти можеш побудувати комунікацію з іншими командами, наскільки ти бачиш вплив своєї роботи на компанію, як твоя робота допомагає досягнути певних цілей. Такий підхід дуже відрізняється від того IT, яке я бачила в Україні, де твоя задача як інженера — бути професіоналом в якихось технологіях і використовувати їх, щоб втілити в життя чужі ідеї. Щоб прогресувати по кар’єрі, треба було сидіти й читати книжки, вивчати технології, йти глибше у технічні знання.

Я ніколи не бачила, щоб у Facebook хтось сказав: «Тобі треба підтягнути технічні скіли, щоб перейти на наступний рівень (отримати промоушн)». Дуже мало бачила, щоб хтось переживав, як зробити код максимально гарним та ефективним. Зазвичай в роботі можуть бути технічні проблеми, коли ти не знаєш, що зробити і як, а можуть бути організаційні — побудувати комунікацію, замотивувати когось працювати з тобою над проектом, переконати команду в тому, що ідея, яку ти пропонуєш, хороша. І цих організаційних «людських» проблем у Facebook набагато більше, тому скіли вирішення цих проблем (софт-скіли) дають тобі набагато більше віддачі і результату.

Дуже мало хто в Facebook фокусується на розвитку чисто технічних скілів, тому що вони мало допомагають щоденній роботі. Проблеми, над якими ти працюєш, скоріше за все, вирішуються доволі тривіально з технічної точки зору. А ось вміння налагодити зв’язок з іншими членами команди, координувати роботу, бути переконливим, презентувати себе — набагато важливіші у твоїй кар’єрі.   

У другій частині інтерв’ю Маша розповість, скільки платять у Facebook, як отримати підвищення і чому вона пішла з «роботи мрії». Читайте скоро на Highload.