Ціна мобілізації: треба припинити призов айтівців, інакше західні клієнти підуть з України

За минулі 25 років вітчизняний IT-сектор здійснив неймовірний ривок уперед, зробивши Україну одним із головних світових аутсорсерів .

Це дозволило нашим айтівцям побудувати новий флагман українського експорту, поряд із такими титанами як металургія та аграрний сектор. Внесок близько 300 тисяч IT-фахівців в економіку складно переоцінити.

Кожен фахівець не лише щомісяця приносить до країни кілька тисяч доларів, а й забезпечує роботою двох-трьох людей з ​​суміжними спеціальностями. І це, не кажучи вже про сплату податків до бюджету, сума яких за останні чотири роки зросла майже втричі, досягнувши позначки 24 мільярди гривень.

Чи жарт, що зараз 54% українських підлітків після закінчення школи хочуть піти в IT. 

У карантинному 2020 році українська економіка поринула в нову кризу, але IT-сектор не тільки не просів, а й показав рекордні 36% зростання, ставши паличкою-рятувалочкою для українського бюджету.

Успішно переживши епоху локдаунів, українські айтівці сьогодні зіткнулися з війною. Багато хто виїхав, багато хто продовжує працювати буквально під бомбами. Але так чи інакше, майже всі продовжують працювати. Український IT-сектор справно виконує іноземні замовлення, приносячи країні валюту, сплачуючи податки, підтримуючи державу та армію.

Російське вторгнення в Україну спричинило загальну мобілізацію, що означає призов до лав нашої армії чоловіків віком від 18 до 60 років. Це торкнулося всіх українців, які як служили раніше, так і не мали військового досвіду. Багато айтівців уже отримали повістки.

Фахівці сприйняли цю новину по-різному. Більшість загалом підтримує загальну мобілізацію (64%), але більше третини виступають проти (36%). При цьому 24% опитаних з IT-сфери виступають за мобілізацію на загальних підставах, ще 42% підтримують її з деякими застереженнями. 9% українських айтівців уже отримали повістки, з яких мобілізували лише чверть. 

Але чи так потрібні айтівці на передовій? Чи не буде від них більше користі на робочому місці, ніж в окопах?

Ціна мобілізації

Будь-яка війна — це перегони на виснаження економік країн, що воюють. Країна програє не тоді, коли в неї закінчуються солдати, а коли їм банально нема чого їсти, нічого одягти і нічим воювати.

Сьогодні галузь стала рятівною соломинкою для української економіки, адже 70% українського IT-ринку — це аутсорс-проєкти, завдяки яким в Україну потрапляє життєво необхідна валюта.

Тільки за минулий рік ця сфера принесла до казни 6,8 мільярди доларів, тобто понад 4% усіх валютних надходжень. Призов програмістів безпосередньо вплине на можливості українських компаній своєчасно виконувати їхні зобов’язання перед іноземними клієнтами. А агресор тим часом фізично знищує Харків — українську «Кремнієву долину». 

До війни там базувалося близько 500 українських ІТ-компаній. Можливості сектора і без того підірвані релокацією та операційними труднощами воєнного часу.

Якщо програмістів почнуть мобілізувати, то українські компанії можуть втратити можливість закривати проєкти вчасно.

Не варто помилятися щодо всесвітньої підтримки України. Вона є, але не передбачає істотних послаблень у бізнесі. Якщо українські команди не вкладатимуться в дедлайни, західні клієнти просто знайдуть когось моторнішого — тих же індійців, наприклад. А втрата валютних надходжень від IT-сфери ще більше посилить кризу в країні, ставши додатковим ударом по її паралізованій економіці.

Автомат чи клавіатура?

Фахівці IT-сектору активно долучилися до боротьби з противником на інформаційному фронті, що має вирішальне значення у війні XXI століття. Волонтерська IT-армія успішно кладе ворожі ресурси та інфраструктуру.

І це, не кажучи про кібербезпеку, адже саме завдяки айтівцям ворог не зміг покласти наші електростанції, транспортну систему та банки.

Проти мобілізації айтівців виступив і міністр цифрової трансформації Михайло Федоров. 

Він підписав листа, в якому закликав врахувати доцільність призову IT-фахівців, що працюють в Україні, в армію, транслюючи думку, що вони будуть кориснішими з мишкою і клавіатурою, ніж з автоматом у руках.

При цьому міністр наголосив, що українські айтівці не відмовляються йти на фронт, потрібно лише створити оптимальний та обґрунтований механізм призову.

Пропонується визначати, чи є громадянин IT-фахівцем із наявності у нього трудового договору чи гіг-контракту. Ця заява породила гарячу дискусію, адже незрозуміло, кому вона безпосередньо адресована і хто має на неї відреагувати. У будь-якому випадку остаточного рішення щодо мобілізації айтівців поки що немає.

Тим часом місцева влада на Закарпатті вже проявила ініціативу, вирішивши створити в регіоні IT-кластер і пообіцявши звільнити від несення військової служби всіх айтівців, що туди перебралися. Глава області також пообіцяв надати спеціалістам підготовлені місця для роботи — офісні приміщення та коворкінги зі швидким інтернетом, а також сприяти бізнесу у податковій сфері.

Для подібної релокації український IT-бізнес має спочатку зареєструватися в Мінекономіки як підприємство, яке переміщає свою діяльність та ресурси на Закарпатті.

Після цього місцева влада спільно з Мінекономіки надасть спеціалістам броню від призову на військову службу під час мобілізації та воєнного стану.

Дилема призову

Питання загальної мобілізації набагато ширше, ніж може здатися на перший погляд. Воно у тому, як витримати баланс між військовою необхідністю формування резервів та потребою підтримувати життєздатну економіку. Справа не лише в IT. Наприклад, якщо забрати на фронт дуже багато фахівців з агросектору, Україна остаточно провалить посівну кампанію.

Тож чи варто сьогодні мобілізувати всіх айтівців чи це поспішне рішення? Для відповіді на нього досить хоча б приблизно порівняти користь від пересічного фахівця як військовослужбовця на передовій і на роботі.

ІТ-фахівець, який працює в тилу, сприяє припливу в Україну кількох тисяч доларів на місяць, основна частина яких залишається в країні. Це безцінна допомога державі, яка змушена витрачати величезні суми на оборону.

У той же час складно уявити, чим середньостатистичний айтівець без військового бекграунду може так сильно допомогти на полі бою, щоб компенсувати випадання цих доходів для країни. Адже війна ХХІ століття — справа професіоналів. Навчання сучасній військовій справі анітрохи не легше за навчання кодингу. 

Це не означає, що на мобілізацію можна дивитися зверхньо. Але в цьому випадку оптимальним рішенням могло стати створення окремої системи категорій призову, залежно від можливості замінити спеціаліста на робочому місці. За минулі пару років в IT прийшло безліч нових людей без досвіду, ми помітили це навіть за інтересом до курсів WEZOM Academy . 

Вважаю, що якщо айтівець служив, здобув спеціальність танкіста, а зараз працює джуном-тестувальником — це одна історія.

Але якщо перед нами якийсь незамінний фахівець з Python, який бачив автомат тільки у комп’ютерних іграх, то це зовсім інша ситуація. Щоб сформувати таку систему категорій, потрібна тісна співпраця держави та бізнесу.

Україна гідно витримала удар «другої армії світу» саме тому, що зробила ставку на професійну армію.

Ядро ЗСУ — це фахівці з реальним бойовим досвідом, знанням сучасних озброєнь та підготовкою за стандартами НАТО. Як європейська нація, ми не можемо розкидатися людьми.

Мобілізація громадянських фахівців, на жаль, неминуча, але її формат точно потребує відкритої дискусії.