Досвідченим технарям це не потрібно: чому блокчейн та Web3 роблять такими незручними

Занудність прихильників Web 2.0 і зарозумілість Web3-фахівців погіршують й без того не дуже вдалий користувацький досвід. Чому так вийшло і чи можливо це змінити — розповість Тамара Адлін – UX Consultant та Part-Time CPO, яка вже більше 16-ти років консультує стартапи та діючий бізнес у США та у всьому світі. 

Передаємо їй слово.

Редакція Highload публікує переклад матеріалу.

Перекладено бюро перекладів «Профпереклад».

Моя думка двома словами: прихильники веб-технологій в цілому не цікавляться уроками минулого, а досвідченим технарям не потрібен  Web3 (принаймні поки що). За відсутності консенсусу UX у блокчейні буде паршивий. (Розберемо термінологію: Web 2.0 — це так званий «нинішній інтернет». Web3 — те, що з’явиться з настанням блокчейн-технологій. Більш детальні визначення Web 2.0 і Web3.)

Протягом останніх чотирьох з лишком років мене за шкірку тягли в такий-чарівний-світ-Web3, а я брикалася як могла. Я працювала — або намагалася працювати — з цілим натовпом засновників Web3, яких можна розділити на дві категорії: «крипто-нейтиви» та «ті, хто бачив найгірше» (ті, хто зараз бачить прийдешню катастрофу, але нічого не може з цим зробити).

Тип перший: «крипто-нейтиви»

«Крипто-нейтиви» багато років живуть і дихають Web3. Вони населяють гігантську ехо-камеру, де всі розмовляють мовою, незрозумілою навіть більшості технарів, не те що простим людям.

Я чудово розумію це відчуття благоговіння та великих можливостей. Воно виникає, коли усвідомлюєш, що будуєш майбутнє.

Тобі відомі речі, зрозумілі лише обраним — тим, хто йде з тобою пліч-о-пліч тим же шляхом. І ти знаєш: деякі з цих речей не лише обрушать усе, що було раніше, а й змінять світ.

Перші винахідники Web 2.0 відчували те саме з тих самих причин.

Народження Web 2.0 припало на період «нових парадигм», «нових економічних моделей», нових фінансових метрик та іншого. Які уроки ми могли здобути з попередніх програмних проєктів? І з чого раптом олдскульна система продажів у роздріб за каталогом навчить нас, як будувати мережу?

З цієї точки зору засновникам Web3 взагалі не було сенсу використовувати Web 2.0 як приклад для… та, власне, ні для чого. Можна сказати, що в основі ДНК Web3 закладено відхід від старих стандартів та цінність творчості. Кандидатом на революційний редизайн може стати абсолютно все.

Якщо ви — «крипто-нейтив» і наново винаходите такі грандіозні речі, як довіра, гроші та цифрова ідентичність, чому б не винайти наново й досвід, й самі принципи розробки софту? Навіщо застосовувати застарілі практики для нових винаходів?

Взагалі, хоч веб-технології і кардинально відрізнялися від софту 90-х, виявилося, що ми все ж таки могли б дечому навчитися. Щоб твоє ПЗ стало успішним, треба чітко розуміти, хто твої користувачі, та визначити їх бажання та потреби. Не варто обмежуватися лише власним бажанням дати їм щось.

Примушувати користувачів взаємодіяти з вашим софтом, щоб виконати його ітерацію до запуску — і навіть до того, як буде написаний для нього код, — невдячна та нудна справа. Але з’ясувалося, що у довгостроковій перспективі це може заощадити час. А терміни запуску виявилися не настільки важливими, як легкість у використанні (чули коли-небудь про Friendster або Orkut?). Навколо багацько компаній, які серйозно програли через поганий UX.

Давайте подивимося на статистику :

Окупність інвестицій в UX — 9900%.   Удосконалення якості обслуговування клієнтів може підняти KPI більш ніж на 80%. Грамотний інтерфейс користувача може підняти коефіцієнт переходів сайтів до 200%. 90% користувачів підуть з сайту лише через поганий дизайн. 70% онлайн-бізнесу провалюється через поганий UX.

Ми з «крипто-нейтивами» регулярно обговорюємо цінність базових принципів дизайну, орієнтованого на користувача. Говоримо про очевидні ризики розробки UX-інженерами і про той факт, що досвід і сам продукт можуть майже завжди або піднести проєкт на вершину, або загробити його… «Батьки-засновники» лише нетерпляче кивають. А в їх мізках тим часом уже штампуються вагомі аргументи, чому їм не потрібна жодна допомога. Принаймні не зараз.

В результаті маємо таке і досить передбачуване:

• «Нам здається, наш нинішній дизайнер просто відмінний (зазвичай — фронтендник, який робить «крутий дизайн» — за підсумком уся крутість чомусь зводиться до білого тексту на чорному тлі). Можливо, ми наймемо ще одного за рік».
• «Ми вважаємо, що спочатку потрібно чітко визначити роадмап продукції, тому спочатку ми наймемо спеціаліста з продукту».
• «Ви недостатньо знаєте технологію, це зовсім інше».

Я розумію всі ці відповіді. Я вже їх чула. Чорт забирай, багато років тому я й сама думала так само.

Давайте відокремимо мух від котлет. Так, звичайно, чимало проєктів Web3 провалилися, але провал вашого проєкту Web3 не означає провал продукту в цілому.

Якщо ви знаєте Web3 як свої п’ять пальців, можете просто вистрибнути з вікна палаючої розвалюхи (тобто вашого невдалого експерименту) — і все одно отримаєте 14 пропозицій з фінансування до того, як вдаритеся об землю.

Ваш експеримент із Web3 не вдався? Навряд чи через те, що інший продукт Web3 мав куди більш вдалий UX. На момент написання цієї статті мало якийсь продукт може цим похвалитися.

Тип другий: ті, хто бачив найгірше

Молода пара дивиться на будинок, який, можливо, захоче придбати. Поки вони його оглядають, у нього врізається двомісний літак. Пілот виходить із кабіни й махає їм із дірки у стіні, і ми бачимо, що він неушкоджений.

Чоловік каже: «Ми купуємо цей будинок… Люба, шанси, що в нього вріжеться ще один літак, абсолютно нульові. Бачиш, головна халепа вже сталася! Нам тут нічого не загрожує». Це сцена з фільму «Світ за Гарпом», 1982 (зайвий доказ того, яка я стара).

Засновники цього — це, зазвичай, творці Web3 з досвідом роботи у Web 2.0. Це люди з конструкторським досвідом, що інвестували в потенціал та невідворотність Web3 (а далеко не у всіх прихильників Web 2.0 був на це час).

Такі люди у минулому запускали проєкти з користувачами:

• Вони мають реальний життєвий досвід у використанні гнучкої методології розробки.
• А ще вони бачили у дії процес розробки дизайну, орієнтованого на користувача.
• Вони спостерігали дослідження юзабіліті, які викликали в них нудоту.
• Їм доводилося створювати гору документації та супровідних матеріалів, щоб хоч якось виправити плутанину у функціях.
• Вони скаржилися на керівництво, якому було важливіше створити нові функції, а не виправити наявні.
• Вони нескінченно платили за те, що не створювали дизайн, орієнтований на користувача.

Деякі з цих людей — фахівці з продукту та UX з вражаючими резюме. Є цікавий нюанс. Я виявила, що більшість із них не пишуть і не говорять про Web3. Вони навмисно не привертають увагу у цій сфері. Анонімність — останній писк моди в елітних колах Web3 з метою безпеки. А ще це частина культури.

Поки що не підключилися: зануди з Web 2.0

Хорошим продуктовим дизайнерам і фахівцям з UX не потрібен Web3, тому мало хто з них його вивчає (поки що). Як і перша категорія засновників, вони можуть вийти у вікно та в польоті отримати 14 пропозицій щодо роботи від компаній, що не займаються Web3.

Зрозуміло, не всі профі по Web 2.0 — старі буркуни, але у всіх є вибір. Експерти з Web 2.0 можуть працювати в проєктах, де їх досвід високо цінуватиметься. Або перейти на Web3, де досвід часто вважається недоліком.

Якщо ви потрібні на своєму місці, а все нове вас технічно лякає, вимагає вивчення нової мови і здається «клубом для своїх» — навіщо морочитися?

Виплеснути з водою й дитину

«Крипто-нейтиви» постійно чують про перевірені робочі методи, що призводять до створення покращеного продукту (славнозвісної «дитини»). Але при цьому вони бачать лише людей, які не знають наших технологій і хочуть, щоб ми пригальмували («вода»).

Засновники другого типу хочуть отримувати зиск від досвіду. Але при цьому вони відчувають шалений тиск — від них вимагають запускати нову продукцію та приносити прибуток.

Тим часом, зануди-аматори Web 2.0 чують, що Web3 потенційно має потужнішу перетворювальну силу, ніж інтернет («дитина»). Але при цьому вони бачать жменьку крикливих вискочок, які гребуть гроші лопатою і створюють способи купівлі-продажу піксельних гіфок за абсолютно ідіотськими цінами («вода»).

Ми вже бачили подібну комбінацію роздутих обіцянок та засновників-вискочок (з 2000 року — практично щодня). Технології нові. А ось сценарій стартапів — не дуже. (Підказка від профі: дорогі піксельні гіфки для NFT зараз — те саме, чим продаж книг був для онлайн-торгівлі у 1999 році.)

Результат виплескування дитини разом із водою:

• Огидний досвід користувача і жахливо заплутаний продукт, створений при повному незнанні навіть базових передових практик.
• Запуск супертехнологічного продукту викликає зневагу у фахівців з UX. Адже вони могли б (і мали) захоплюватися приголомшливим потенціалом Web3 і поставленим ним завданням — як наділити цей продукт сенсом.

Порада для всіх

Я представила одне пояснення поганого UX у Web3. Жалітися на проблеми найпростіше. Як їх виправити?

Продуктовим дизайнерам та UX-професіоналам, які помірковують про Web3:

• Почніть вивчати фактичний потенціал Web3, вийдіть за межі нинішнього хайпу навколо нього. Виклики з UX будуть дуже круті.
• «Крипто-нейтивам» знадобиться допомога найбільше, але вони до неї не готові. «Дитина» може бути класним продуктом, який подобається людям, і конкурентам його скопіювати непросто. Але є й «вода» — уповільнення процесу та необхідність використовувати передові практики, а це нестерпно.
• Існує думка, що «технології не мають значення, наші навички застосовні до всього». Може, це й так, але зараз це не допоможе. Очевидно, що нас відкинули на початок 2000-х років. Готуйтеся вразитися тим, як мало знають нинішні «засновники» і як їм наплювати на доказову базу минулого. Я не була готова. Я страшенно засмутилася, коли з героя перетворилася на зануду й скалку в дупі. Чи давно вам доводилося комусь пояснювати, що «передирати UI з Google Drive» — дуже погана ідея, пояснити, чому саме вона погана, а у відповідь почути «ти просто не розумієш технологію»? Ви готові до коментарів на кшталт «ну ні, нам не треба розписувати базову логіку системи на папері, Web3 працює не так»? Я цілком можу згадати пояснення та болючі аргументи, які використала двадцять років тому. Але я не хочу цього робити.
• Коли вас просять або змушують допомогти з проєктом Web3, дізнайтесь, з ким маєте справу. Шукайте людей другого типу (тих, хто вже пережив найстрашніше у своїй сфері). Не підписуйтесь на якийсь великий проєкт, створений «крипто-нейтивом», доки не попрацюєте з ним над чимось простим. Можливо, все складеться непогано… і якщо так, то вперед. А якщо ні, не гризіть себе. Проблема, з якою ви зіткнулися, куди більша за вас, і невдача на вас не позначиться.

Підказки для «крипто-нейтивів», які хочуть, щоб досвідчені люди допомогли їм швидше створювати покращений продукт:

• Ваша технологія, можливо, зможе зробити для людей таке, що раніше й уявити ніхто не міг. Ви можете бути суперсильними з технічного погляду, але з людьми так не виходить. «Крипто-нейтиви», з якими ви щодня спілкуєтеся — не звичайні люди.
• Технології змінюються дуже швидко. Люди та їх здатність розбиратися у складних речах змінюються набагато повільніше. Можете не цікавитись технологіями минулого, але приділіть увагу теорії та практиці створення продукції, яка сподобається людям.
• Не варто надмірно захоплюватися винаходженням усього підряд наново. Винаходьте наново тільки те, що відкриваєте наново — це набагато простіше! «Старі» методи, мабуть, злегка уповільнять ваше просування, але насправді підкажуть, де можна зрізати кут.
• Якщо у вас є інтерес та час на досвідчених продуктових дизайнерів та фахівців з UX, впишіть у посадову інструкцію таке: «Ідеальне знання Web3 необов’язкове. Ми дамо вам час вивчити термінологію та основні моменти під час роботи. Ми знаємо, що ви зможете допомогти покращити продукт та застосовувати передові практики, а деталі вивчите у процесі».
• Ми чекатимемо вас тут, коли ви будете готові.

«Іноді потрібно дозволити чомусь зламатися» (Ларрі Теслер)

Я вірю, що Web3-нейтиви не будуть такими ж сліпцями, якими були ми, вискочки з Web 2.0. Пропорція «дітей» та «води» об’єктивно куди вища. Розрив між старим і новим набагато менший, ніж, скажімо, між Web1 та виданням журналів/складанням телепрограм у 1996 році. Або між традиційними роздрібними продажами за каталогами та Web 2.0.

Старе і нове повинні вміти вчитися одне в одного, їм це доведеться зробити. І вони, зрештою, навчаться. Але, думаю, поки що занадто рано намагатися завоювати серця та розуми «крипто-нейтивів». Насамперед, вони мають програти самостійно.

Все зміниться дуже швидко (сподіваюся). За нинішніх обставин прірва між мудрістю недавнього минулого та швидкостями майбутнього зменшуватиметься. 

Автор: Тамара Адлін