«Мені соромно бути у безпеці»: як не дати ворогу зламати вас психологічно

Привіт! Мене звати Едгар, я психотерапевт. Сьогодні хочу поговорити про психологію воєнного часу або як зрозуміти та попередити ймовірний задум ворога з точки зору психології груп. Це довгий, але дійсно важливий матеріал, будь ласка, прочитайте самі та поширте. Адже попереджені = озброєні.

У цьому матеріалі:

1) опишу коротко і доступно динаміку настроїв населення під час воєн, що відбувається на психологічному фронті;

2) як це може вплинути на кожного з нас;

3) як зменшити негативні наслідки.

Динаміка настроїв населення під час воєн

Динаміка дуже проста: стається щось жахливе і неочікуване — спочатку це шок. Ти дієш автоматично по програмі виживання.

Розум намагається перебирати варіанти майбутнього, щоб якось підготуватися до нього і не може цього зробити. Планування обмежене до декількох годин.

Потім повертаються базові емоції і з шоку може бути вихід у різні стани. Наприклад, відчай, жах, заперечення тощо. Українці масово вирішили відчути сильну ейфорію від того, що ми вистояли ці перші години і дні, і кинулися до бою. Це дуже добре, це показує силу психічного ресурсу.

Але ейфорія не може триматися постійно — це не економічно до ресурсу психіки. Тому, будь ласка, дуже добре запам’ятайте цю картинку і просто знайте про цей цикл настрою. Коливання настрою — це нормально. Пробачте за російську, нема коли малювати в Photoshop:

Вплив провини

Найстрашніше звісно в цьому — не знати, що з тобою коїться і вірити в те, що ці почуття будуть тепер назавжди. Звісно, не назавжди. Дуже довго боятися чи тривожитись теж невигідно організму і він знайде, як впоратись і з тим. А наступні знання в тому допоможуть 🙂

Війна проходить не лише на лінії фронту — це не гучні слова, це завдання ворожих сил інформаційно-психологічних операцій.

Війна вже всередині кожного: на лінії фронту вона фізична, поза ним — вона психологічна, і це не другорядне питання. Настрої людей такі ж важливі, як техніка.

Під час ейфорії усі відчули єднання, ніби ми стали на якийсь час одним організмом, одним тілом, кожен став іншому близьким родичем, так відбувається, коли емоції синхронізуються. І тоді сили мобілізувалися. Річ у тім, що так може синхронізуватися і якась інша емоція, наприклад, негативна.

Але психологічна війна — це атака на ідентичність кожного, на базові питання:

• Хто я?
• Яка моя функція?
• Яке моє місце у всьому, що коїться?
• Що я маю робити?

У військових з цим проблем переважно немає, там все чітко, а у цивільних ідентичність під ударом сильно.

Саме ця неможливість кудись приткнутися, постійна провина, яку зараз відчувають так багато людей і є атакою на ідентичність. Провину відчувають всі, хто не відчуває безпосередній страх.

Для психологів це пряма: на одному кінці — провина, на іншому — страх.

«П’ять днів не знав, як це донести вам і як описати, поки не натрапив на такий термін: синдром “провини вцілілого”. Мені соромно бути в безпеці», — подібних повідомлень повно у мережі.

На фронті — страшно і там немає місця провині, а в тилу провина деморалізує. І те, і те почуття нормальне в деяких межах. Якщо воно затоплює, психіка не справляється. Якщо затоплює страх, боєць заклякає на місці. Якщо в тилу затоплює провина, людина перестає нормально працювати.

Важливо не дозволяти провині заморожувати себе в бездіяльності. Так, не всі зараз в лавах героїчного ЗСУ, але ми і ЗСУ — це одне єдине тіло. Не дозволяти переконувати собі себе, що якісь наші дії тут неважливі. Інакше побудуються захисти знецінення себе і виведення з ладу одиниці.

24-го лютого ми відчули, що ми одне тіло. І психологічно це правда. Кожен має вплив на кожного — посмішка в Рівному, гарний настрій у Львові і якісно виконана робота в Тернополі передасться через сотні рук і врятує життя солдату в Харкові. Це і є єдність духом.

Зараз немає неважливої роботи, немає неважливих людей. Кожен може докластися по крихті і ті п**ари вдавляться.

Допомагати одне одному онлайн, поширювати інформацію — теж дуже важливо. Тримати зв’язок, м’яко переконувати, підбадьорювати, жартувати — теж важливо. Берегти себе і турбуватися про своє виживання — неймовірно важливо.

Варити каву клієнтам кав’ярні, дякувати, малювати меми. Все.
Найкращий засіб від атаки на ідентичність — це чітко знати свої сильні сторони і визначити свій сектор оборони, як у стрілка в ЗСУ до 40 градусів, чи до 120 у кулеметника. Не намагатися тягнути все, визначитися і робити щось, і робити це добре.

«Я не можу допомогти всім, я навіть не можу поширити всі запити про потребу термінової допомоги. Тому я обираю одну задачу, на якій, я точно знаю, я можу концентруватися і бути корисною зараз, і роблю її. Ми ж в курсі, що мультизадачність — протилежність до продуктивності», — пишуть у соцмережах.

Уявіть, що ЗСУ — це білі кров’яні тільця, що вбивають хворобу, а тіло хворіє. Без усіх інших клітин вони не зможуть так добре справлятися, як зараз. Кожен є важливою клітиною в тілі. Кожен має функцію. Кожен має її чітко знати і виконувати. Носити поживні речовини, думати.
Матері навіть продовжують в нашому «тілі» народжувати нові «клітини» 🙂 Навіть, якщо сили фізичні і психічні почнуть всякати, прокинуться перші негативні емоції відчаю і страху. Це нормально. Треба дозволити їм бути, але не вірити на 100% і продовжувати тримати свій сектор оборони.

Очікування

Коли виникають розчарування і відчай? Правильно. Коли є очікування, що війна скоро зупиниться. Рецепт простий: нехай краще перемога стане для нас шоком і несподіванкою, ніж очікування скорого закінчення доведуть до відчаю. Звикніть. Тепер це все, що в нас є.

Носилися з порівнянням з Ізраїлем, ну ось. Краще звикнути і повірити, що це тепер буде тижні, місяці і може роки, як в Ізраїлі. Вони б програли, якби очікували швидкого закінчення. Чим ми гірші? Ми теж можемо вірити в перемогу, але не чекати її, а працювати і жити далі.
Це моя таємна інформація для вас. Супротивник дійсно чекає, що ми скотимося у відчай від очікування до капітуляції і тягне гуму, закидуючи сотнями орків щодня просто так. Там людей багато і їм їх не шкода.

Краще підготуватись до відчаю і втрат вже сьогодні, повірити і прийняти те, що може статися щось найгірше, ніж бути шокованим в майбутньому, тому що супротивник очікує скористатися нашою деморалізацією.

Підготуватися до найгіршого: уявити на п’ять хвилин, що це сталося, уявити свої емоції, знайти для цього слова і опис. У старих підручниках з військової психології я читав, що солдата просили уявити, що він вижив, але без кінцівки чи двох, і мав приготуватися та уявити життя після.

Буддистські монахи щодня медитують на смерть, це називається maraṇasati. Це допомагає примиритися з нею і жити повним життям кожного дня, кожну хвилину. І це не так швидко навчитися прийняттю жахливого. Теж саме, що приймати отруту мікродозами і отримати імунітет.

Життя

Подолавши провину і надмірні очікування, можна починати жити. У фільмі «Вигнанець» Том Генкс ходив щочетверга до клубу. Знав, що якщо не буде рутини і традицій, не буде ритму життя і абсолютно реально збожеволіти.

Традиції в роботі, як у фільмі Good Morning, Vietnam, в спілкуванні, ранкові традиції (так, дивитися новини — теж традиція). Виділити собі три-чотири перерви на перегляд новин замість цілого дня. ЗСУ справляться без нашого перегляду новин, а без нашої роботи їм буде важче.

Тим, хто в підвалах в містах, що в облозі, ваша робота — вижити. Україні потрібні українці.

Сенс

Ми без сенсу не можемо жити. Сенс цієї війни ми знаємо чітко. Вони не знають, тому і програють. Бо сенс не може бути неправдивим. Останні півроку я живу у Львові, але зараз мені довелося переїхати в іншу квартиру, приймаючи переселенців.

І на кухні цієї квартири дитина, що тут жила, залишила відкритою сторінку з зошита. Можливо, ця сторінка і є втіленням усієї психологічної зброї, що кожному з нас вкрай необхідна для перемоги. Це збіг, але психоаналітики у збіг не вірять.

На ній всього три теми, але найголовніші теми: молитва, найважливіше запитання до себе і часова послідовність.

«Позавчора був вівторок,
Вчора була середа,
Сьогодні є четвер,
Завтра — п’ятниця,
Післязавтра — субота»

Настане день і це буде день нашої перемоги, назавжди закарбований в календарі.