«IT — це армія навпаки»: історія військового, який увійшов в IT з першої співбесіди, але встиг попрацювати тільки тиждень

Данило Борисенко понад сім років відслужив у армії і в 39 років вирішив увійти в IT. І йому це вдалося — причому з першої співбесіди.

Наразі Данило знову в лавах Збройних сил України захищає нас і нашу країну. Але зміг приділити годину і розповісти журналістці Highload про своє навчання на тестувальника, лайфхаки з пошуку роботи та плани після війни.

Ніколи не думав йти до армії

Моя кар’єра військового почалася 2014 року з першою хвилею мобілізації. До того я ніколи не думав йти до армії в будь-якому форматі і закінчував військову кафедру лише для того, щоб ні в якому разі туди не потрапити. Тому що тоді, коли я закінчував виш, армія — то було страшне: «дєдовщина» і тому подібне.

Але 2014 року я мав формальний статус офіцера в запасі і держава правомірно розраховувала, що я ним є, тому мене мобілізували. Ну а далі вже вчився всьому на практиці.

Мобілізація продовжилась рік, потім я трохи побув цивільним, але роботи було не багато, а війна не закінчувалась, тому я подався в Національну гвардію і п’ять років відслужив там за контрактом. Контракт завершився в червні минулого року.

За цей час я встиг з’їздити на шість ротацій у зону бойових дій, отримати кілька державних нагород. Звільнявся я з посади командира батареї (або, по-піхотному, командира роти) у військовому званні капітана.

Мене трохи бентежив мій вік, але я вирішив спробувати

У виші я отримав магістра математики, тому, можна сказати, що маю профільну технічну спеціальність. Але після випуску і до мобілізації я займався чим завгодно, тільки не математикою. У тому числі працював каскадером.

А коли контракт у Нацгвардії став добігати кінця, я замислився, що хочу робити далі. Мені було вже 39 років, а перед очима стояв приклад молодшого брата — він уже вісім років в IT, працює як data scientist.

Мене трохи бентежив мій вік, але все ж таки я вирішив спробувати — сходити на курси і подивитися, зайде чи не зайде.

Через своє ветеранське минуле на оплату курсів я отримав грант — від проєкту «Воїну — гідна праця». Спеціалізацію Manual QA обрав за принципом найшвидшого закінчення курсів та найпростішого пошуку роботи. По-перше, реклама у фейсбуку всюди про це пише, по-друге, мій брат також рекомендував саме тестування.

Курси тривали два місяці, але я також займався додатково

На курсах, коли я глибше пірнув у професію, я зрозумів, що мені це цікаво і я туди хочу. До того ж у мене добре виходило — на фоні середньостатистичного студента я бачив, що виділяюсь. Допомагало додаткове навчання — курси тривали два місяці й увесь цей час я паралельно щось читав чи дивився на YouTube — і математична освіта.

Насправді, ми не вчили нічого складного, але коли дійшли, наприклад, до технік тест-дизайну, я бачив, що багатьом одногрупникам не зрозуміло, як це працює, тому що вони не знають принципів комбінаторики. Зрештою деякі змирилися і вирішили просто запам’ятовувати, як треба робити. Але, як на мене, це дуже вагомий недолік — не може професіонал робити щось без розуміння, як машина.

Щодо додаткового навчання, наш лектор рекомендував нам три книжки і, наскільки я знаю, я єдиний з групи, хто їх читав. Додаткове навчання в мене займало приблизно стільки ж часу, скільки й основне.

Зі ста резюме отримав тільки дві відповіді і наважився на нетиповий крок

Як і всі, після курсів я почав розсилати резюме і, як і усі, не отримував відповідей. Конкретніше: на сто розісланих резюме в мене було тільки дві відповіді про те, що їх взагалі прочитали.

Проте трохи пізніше я зробив один нетиповий крок — написав пост у фейсбуку про те, що я ветеран і шукаю першу роботу в IT. Один з моїх колишніх колег його прочитав і порадив мені рекрутера з великим обсягом контактів у LinkedIn — Романа Кушнарьова.

Тому я завів профіль на LinkedIn, написав Роману, а він, зацікавившись моєю історією, написав про мене допис. Так мені і запропонували співбесіду в компанії OneReach.ai.

Після співбесіди мені скинули тестове завдання. Я зробив його менше ніж за добу — сидів до третьої ночі. Наступного дня в мене була ще одна співбесіда з лідом, і вже ввечері я отримав офер.

Це здивувало усіх. Коли я подзвонив розказати про це брату, він сказав, що це фантастика і такого не буває.

Мені здається, той факт, що я ветеран, зіграв велику роль. Бо моя тимлідка з Краматорська і з війною вона стикнулася ще 2014-го.

На жаль, пропрацювати я встиг лише тиждень

Але навіть за тиждень я з головою набрався вражень — настільки все в IT не схоже на армію. Я б навіть сказав, це як армія, але навпаки.

Мене багато що щиро дивувало. Наприклад, зранку мені видали ноутбук і під вечір я запитав, де мені його залишити. Виявилося, що можна його брати і додому. А я ж був командиром роти, я навіть саперну лопатку просто так нікому не видавав, не те що ноутбук — без журналів видачі й усього цього.

Тут настільки все простіше, комфортніше — процеси роботи будуються на зовсім інших принципах. Перші дні думаєш, що ти взагалі потрапив в інший вимір.

Але 24-го числа я прокинувся зі звісткою про початок вторгнення, і тепер я знову в армії.

Мрію повернутися до роботи після служби

Мені нема з чим порівнювати окрім армії, але, за моїми відчуттями, OneReach.ai — дуже класна компанія. Навіть у тому, як вони поставилися до мене у зв’язку з мобілізацією. За мною зберегли робоче місце, мені виплачують зарплатню, а також допомагають моєму підрозділу з екіпіруванням, медициною тощо.

Я дуже за це вдячний і мрію повернутися до роботи після служби. За тиждень я зрозумів, що це майже ідеальне місце для мене.

Максимум за законом мобілізація триває рік, може, закінчиться і раніше. І треба буде готуватися до повернення також. Бо тут ситуації бувають різні: інколи можна не спати добами чи спати уривками по годині-півтори. І навіть коли все більш-менш спокійно, ти обов’язково щось копаєш, будуєш, керуєш — 18–20 годин мені є чим займатися.

У таких умовах немає часу читати чи дивитися щось, щоб підтримувати професійні знання тестувальника. І очевидно, що сидіти в м’якому кріслі за ноутбуком — це краще, ніж вічно брудним таскати автомат.

Але я не жаліюся: так склалося, що ми живемо в такий період, коли багато людей пов’язали своє життя з війною. Я звик до цих умов, і я доволі непоганий військовий. Сподіваюся, що буду і доволі непоганим тестувальником.