«Якщо спихувати свої задачі на джуна, той крякне та вмре»: 13 гарячих питань про IT з Сергієм Бабічем (ч.2)

Продовжуємо обговорювати з досвідченим розробником та блогером Сергієм Бабічем хвилюючі теми про будні в IT.

Сьогодні в інтерв’ю підіймаємо питання матюків та токсичності, грошей та лайфгаків, як покращити умови роботи, делегування та вигоряння. З гумором та без цензури (ну, майже).

— Чи правда досвідчені розробники копіюють код зі Stack Overflow так само часто, як про це жартують в мемах?

— Ні, тепер вони копіюють його ще й з ChatGPT. Це не жарт. Взагалі Stack Overflow для того і створений, щоб давати рішення для якихось поширених проблем. У копіюванні готового коду немає нічого ганебного. Якщо твоє питання збігається з чиєюсь проблемою, що вже має готове рішення — то чому б його не взяти? Головне — треба розуміти, що ти скопіював, не робити це бездумно. Треба розбиратися. Знайшов, побачив «воно робить те, що мені надо», вставив, прогнав, працює — відмінно.

Джун може просто скопіювати. Цілком очікувано від людини — вона не повинна розбиратися у кожному “чиху”. Йому тяжко зрозуміти деталі, він ще не дійшов у своєму розвитку до рівня фахівця, що писав код. У такому разі, якщо ти скопіював та вставив готовий код зі Stack Overflow, ти маєш базово пояснити. Особливо на код рев’ю — треба хоча б посилання до коду в коментарі додати.

— Як часто лаються айтівці?

— Дох*я лаються. Ми всі люди, і я не вважаю, що під час лайки треба непритомніти. Я так часто розмовляю, і мені насрати, хто що про це думає. Якщо ви такі ніжні феї — що поробиш… Я не те щоб повсякденно «роздаю» наліво-направо замість інших слів, але так іноді швидше пояснити. Бо експресія трохи відрізняється.

Я вважаю аргумент «дбайливців за чистоту мови», що нам росія матюки нав’язала, чистої води дичиною. Матюки — то частина мови. Полякам ніхто не забороняє казати слово «х*й», вони його смачно говорять. Нещодавно дивився польський серіал — вони так видають, як в нас не вміють! Ніхто не розказує, що хтось їм щось нав’язує.

Найпопулярніший мій вираз — «*обаний насрав». Я їм виражаю здивування з легким нальотом розчарування — дуже складна суміш емоцій. Приклад: ти щось робиш, воно нібито працює. Ви запустили це в прод, а тобі СЕО пише: «Ця фіча не працює». І ти такий: «Та *о-о-обаний насрав!». Цю фразу я люблю.

Матюки не є ганебними, і не треба думати, що айтівці — витончені квіточки. Ні. Таке саме бидло, як всі інші. Іноді в нас і дівчата так «навалюють», що дивуєшся 🙂

— Експлуатація джунів сіньорами — це норма чи ні?

— Тут складна штука. Скидати те, що робити ліньки — одна справа. А делегувати — це частина посадових обов’язків сіньора. Він має не скидати те, що йому не хочеться робити, а оптимальним чином роздавати задачі джунам — щоб вони були зайняті та вчилися. Сіньор не повинен кнопочки совати зліва направо. Він має вирішувати більш серйозні питання, робити якусь суперскладну технічну таску. Це нормальна частина процесу.

Не плутаймо делегування зі спихуванням роботи. Якщо сіньор спихне свої задачі на джуніора, той крякне та вмре. А делегування нескладних задач на джуніора — це оптимізація ресурсів. Бо складеться така ситуація, що простоюють джуніори, а сіньор кнопки соває, при тому різниця вартості їх часу суттєва.

До делегування треба підходити з розумом, відповідно рівня джуніора, навантаження, оптимальності. Не всі сіньори це одразу вміють. Коли скидаєш таску на джуніора, подумай — а він її стягне? Якщо нічого нормально не зробить, то провина не джуніора, а твоя — ти бовдур.

Але якщо ти зробиш те ж саме, але запропонуєш джуніору звертатис до тебе за поясненнями, щоб ви разом розбиралися — це інша справа. Таска складна, але ти відразу менториш людину: ви розбираєте складний кейс, людина отримує досвід, навички. Це абсолютно по-іншому розкриває ситуацію. Делегація — це частина того, чим має займатись грамотний сіньор. А як саме вона відбувається — залежить від його грамотності.

— Чи можна сказати, що гроші — це найголовніше на роботі? Коли шукаєте нову роботу, що в пріоритеті?

— Якщо в мене буде дві однакові вакансії, але в одній циферка більша, то я обиратиму ту, де більше. Бо я у цій професії не тому, що наївний хлопчик-зайчик, що вірить у високі ідеали. Я тут, тому що: а) вмію це робити; б) мені треба сім’ю годувати. Як в будь-якій іншій професії. Мені є, на що ці гроші витрачати, і чим більше в мене буде грошей, тим краще. Я буду себе краще почувати, мені буде більше подобатись життя.

Якщо не враховувати гроші, на вибір роботи може впливати купа факторів. Наприклад, цікавість проєкту, корисність, можливість на ньому вирости як фахівцю. Можна грати сумами в певних межах. Можливо, офер буде трохи менший за інші, але я бачу, що тут цікавіший проєкт, кращі перспективи для росту — тоді я прийму його. Одна справа — миттєві гроші, а інша — довгострокова перспектива. Треба дивитися трохи наперед.

Але загалом я — старий цинічний бурмиловедмідь, бо працюю за гроші, а не за ідею. В деяких компаніях можуть казати, що ми всі — сім’я. Але якщо я сімейну атмосферу принесу касиру у «Сільпо», мені ніхто нічого не продаватиме — гроші треба.

Я працюю, щоб не просто себе потішити. Я працюю, щоб заробляти (що дуже важливо), а не отримувати гроші. Щоб заробляти ті гроші, які я хочу, треба працювати по-людськи. Якщо тобі проєкт не милий, ти будеш виконувати роботу на от*бісь. Тобі так само й платити будуть, тобто результат нікому не сподобається. Має бути баланс.

— Часто від айтівців вимагають бути добрими та нетоксичними на роботі — навіть у вакансіях можуть про це прямо писати. Чи гарна ця ідея?

— Максимально х*рова. Це неможливо фізично. Все одно хтось тебе виведе з себе, когось нах*р захочеться послати. Питання в тому, як саме це зробити. Що значить бути добрим? Посміхатися всім і казати: «Привіт, як справи?». Якщо мені не хочеться спілкуватися з людиною — я не буду. Це не значить, що я токсичний. Це значить, що я розумно підходжу до свого часу та нервів.

Так, софт скіли важливі. Важливе вміння спілкуватись з людьми, поводити себе у колективі, але це включає розуміння ситуації навколо. Іноді бути добреньким гірше, ніж відвернутися від людини, яка тебе дістала. Рано чи пізно така показна «доброта» вилізе боком. І раптом ти скажеш: «Як же за*бало все!». А люди навколо скажуть: «Фу, він такий двулічний, токсик!».

Я завжди на всіх співбесідах такий, як є. Щоб люди бачили, що на них чекає. Я можу краватку натягнути та вдавати, що я мі-мі-мішний. Але я зовсім не мі-мі-мішний. Якщо зі мною поводитися по-людськи, то я буду ведмедиком. А якщо до мене по-людськи не ставитись — то вибачте, я себе ціную і не дам по голові ходити. Це все нормально, і відстоювання своїх кордонів не означає, що хтось токсик. Звісно, якщо поводитися в рамках загальноприйнятої етики, а не х*ями кидатись наліво-направо в тих, хто не подобається. Конфлікти будуть виникати завжди. Якщо їх придушувати, типу «це не проблема, нумо дружити», воно потім як стрельне…

Не треба давати витирати об себе ноги, бо це дуже погана риса. Людина має стояти за себе в ситуації, коли щось йде проти неї. Якщо людина може постояти за себе, вона може постояти за іншого. На роботі треба бути людьми. Спілкуватись так, щоб не отримати по морді. Це така планка, до якої треба прагнути. Все, що за нею — треба себе тримати в руках. Що нижче неї — прийнятне.

— Що краще: сидіти в одній компанії роками чи регулярно змінювати місце роботи?

— Залежить від компанії. Якщо вона дає можливість для розвитку, я б сидів. Але не сраку просиджував, а намагався працювати в різних проєктах, технологіях, різні ролі на себе приміряти — це класно! Якщо хочеш працювати на різні компанії — стрибай кожні півтора-два роки, хто тобі доктор? Так і зарплату вищу легше отримати, якщо переходити між конторами.

Наразі я шукаю нову роботу (примітка: станом на момент випуску статті офер є), від якої хочу стабільності. Зайти в компанію та з нею років 10 провести. Звісно, якщо будуть ріст, розвиток, перспективи, цікаві задачі. Якщо я буду робити корисне за хороші гроші — чому ні?

Це суттєво відрізняється від того, щоб просиджувати табуретку на одному місці та ніяк не рости. Так не можна. Хоча б два роки на одній табуретці без росту — і ти на ринку вже ніхто. Ти випадаєш, бо твій досвід нерелевантний, неактуальний. Треба постійно рухатись, щоб відповідати вимогам сучасності.

— Які лайфхаки допоможуть «вибити» кращі умови роботи?

— Є така приказка: насиллям та погрозами можна досягти більшого, ніж просто погрозами.

Жартую. Що значить кращі умови? Не працювати, а гроші отримувати? Ти у будь-якому випадку працюєш. Якщо умови роботи не пасують — наф*г працювати з такою конторою? Не пасують — переходь. Бо якщо вони довго не пасують і ти про це вже казав керівникам, нічого не зміниться.

Максимально дієвий такий лайфгак: поки ти не скажеш, н*хера рухатись не буде. Якщо ти щось хочеш — скажи. Сидіти та сподіватись, що «добрі люди» раптом помітять, як ти нещадно ішачиш на роботі та піднімуть тобі зарплату — це максимально тупо. Вони просто потішаться: «Дурник, працює за ті самі гроші за трьох». Щось не так, не пасує — скажи. Оце головний лайфхак в житті: говори ротом. Люди не телепати й не медіуми.

— Чи є сенс готуватися до співбесіди, якщо працюєш в ІТ не перший рік?

— Складне питання. Я зараз проходжу співбесіди, вони різні. Є прикольні, є — ні, а є такі, після яких себе питаєш: «Що це було?». Ти не можеш фізично підготуватись до співбесіди, бо всі кажуть: «Ми не дамо тобі питання, які там будуть. Сиди, нервуй, буде сюрприз». Заморочуватись та перечитувати теорію мільярди разів, перечитувати статті, документи — це навряд чи допоможе. Ти все це забудеш.

Я практично не готуюсь до співбесід. Якщо з доменом давно не працював, можу освіжити пам’ять та почитати — пробігти очами документацію, нагадати собі якісь терміни. На добрій співбесіді, навіть якщо ти чітко не пам’ятаєш, але маєш уявлення про запитане, то тебе підштовхнуть, щоб згадав, з тобою поговорять. Люди зрозуміють, що ти в курсі — просто тобі треба практика. Якщо якась «душніловка» та допит, інтерв’юери будуть йти по списку матриці, то нах*р така робота. Тому я і готуюсь, і не готуюсь. Якщо попереду лайвкодинг — не готуюсь, бо взагалі не знаю, що там буде. Мені можуть задати задачку, якою я “горю”, а можуть задати таке, про що я в житті не чув.

Підготовка може бути загальною. Тобто можна подивитись відео, що відбувається на кодинг-інтерв’ю, як проводиться систем дизайн, як правильно проходити інтерв’ю. Якщо ми говоримо про кодинг-інтерв’ю, там головне не те, який те код напишеш, а як ти будеш при цьому спілкуватись з інтерв’юером: будеш щось уточнювати чи ні, чи будеш обговорювати своє рішення, ідеї. Це береться до уваги на класних співбесідах.

Тож рекомендую освіжити пам’ять щодо того, з чим ви працювали. Те, що знав — ти згадаєш. Що не знав — не згадаєш, хоч зубри напам’ять — не допоможе. Практика потрібна.

— Час від часу в соцмережах спливають історії про те, як розробник автоматизував свою роботу, потім байдикував та отримував зарплату. Чи можливо це?

— Мені це схоже на п*здьож. Що значить автоматизував свою роботу? Ми ж код пишемо. Як це можна автоматизувати? Якщо ти девопс, то можна автоматизувати інфраструктуру. Але там робота і полягає в автоматизації. Добрий той сисадмін, який ніх*ра не робить, а в нього все працює. Це означає, що система налаштована таким чином, що йому втручання на півгодини цілком вистачає, щоб система була стабільною, безвідмовною. А як я можу автоматизувати процес своїх думок?

В розробника є задача, яку треба вирішити, потрібен робочий солюшн. Ми створюємо речі, які працюють в комплексі. Щоб автоматизувати розробку, треба створити програмний комплекс, який розумітиме всю вашу базу: як воно працює, як компоненти між собою взаємодіють. Це справжній штучний інтелект, до якого нам ще як до неба рачки. Те, що зараз називається штучним інтелектом, близько не воно.

Якусь частинку повсякденної роботи справді можна автоматизувати, але не всю. Автоматизація передбачає відсутність людського втручання. Це означає, що ми повинні довіряти системі настільки, щоб її не перевіряти. Чи може це собі розробник дозволити? Ні. Якщо ми не  будемо перевіряти, що робиться, буде бог знає що. Потім простіше буде заново все написати. Тож повна автоматизація розробки, щоб байдики бити — це казки бабці Орисі.

— Що краще — офіс чи ремоут?

— Я не проти офісу, але працюю вдома. В мене є свій робочий куточок, де стоїть ноутбук, монітор, Xbox — це моє робоче місце. Офіс корисний, коли треба прийти вирішити з людьми насущні питання, що не дуже зручно по чатам та дзвінкам, або поїсти піци. Просто сидіти в офісі кожен день і працювати — щоби що? Щоб до тебе твій «чайка-менеджер» забігав кожні дві хвилини? Він це може робити по Skype або Slack. Під час пандемії ми всі побачили, що офіс — це прикольна, але не суперкритично важлива річ для функціонування продукту, розвитку розробки. Я код можу писати у в парку, під’їзді, поїзді, лісі — і в якості нічого не зміниться.

Якщо на роботі хочуть, щоб я ходив до офісу, то я дивлюсь, наскільки він далеко від дому. Якщо він на іншому кінці міста — ви там мене не побачите. Мені не дуже подобається їхати до вас півтори години на таксі і назад. Думаю, гнучкий гібрід, де ти сам собі визначаєш «рівень гібрідності», це та форма, яка має бути всюди.

— Яких фахівців можна безболісно прибрати з ІТ-компаній?

— Душних людей. Щодо конкретних фахівців, бувають шпильки в сторону рекрутерів, проджект менеджерів. От приберемо їх, і що? Програмісти будуть все робити? Якщо є професія, вона існує багато років, то це не просто так. Якщо посада там з’явилась та існує, значить, вона конторі потрібна. Навіть якщо це умовний викладач з етики — можливо, він тут, тому що в компанії працює бидло та стидно перед клієнтами.

Деякі посади дуже смішно називають. Люди, будь ласка, не ображайтесь — мене смішать всілякі дженералісти. HR generalist — я думав, що це генерал ейчарів. А виявилося, що в більшості випадків це офіс-менеджери, яким ще на чверть ставки рекрутинг втулили. Не провина людина, в якої така посада. Провина компанії, яка таке придумала. Хочете, щоб у вас людина якісно виконувала обов’язки офіс-менеджера — не заважайте їй. Хочете рекрутера на чверть ставки — найміть.

Непотрібних професій я ще не зустрічав. Якщо у людини є якась екзотична посада, компанія сплачує їй гроші, всі щасливі, ніхто нікому не заважає — де проблема? Якщо інтегрувати жонглера хом’яками в процес код рев’ю і він не впливає позитивно на якість, то ця посада заважає. Але якщо в нас є сіньор майстер з медитації, що якимось чином покращує життя в компанії, в чому проблема?

— Вигорання в ІТ — правда чи міф, створений «ніжними програмістами»?

— Це не міф, і воно стосується не тільки ІТ. Просто у нас гучніше всього говорять про цю проблему саме в ІТ. Вигорання — це не те що «ой, мене працювати заставляють, я вигорів». Ні. Є таке поняття — за*бався. А вигорання — це гірше: ти за*бався за*обуватись. Тобі насрати на все навкруги, працюєш як робот — кодиш, делівериш. Але не відчуваєш якогось бажання вкладати душу. Ти настільки за*обаний, що на це немає сил. Ти робиш все на автоматі.

Класна віддача — коли ти гориш роботою. Коли є пристрасть до того, що ти робиш, тобі цікаво і ти хочеш виконувати задачі, розв’язувати проблеми, ти бачиш відгуки, в тебе інше ставлення до роботи — ти хочеш нею займатись. Ти прагнеш встати зранку та працювати.

Вигорання — це абсолютна протилежність. Воно з’являється через купу факторів. Якщо відчуваєш, що тобі просто насрати на те, що ти робиш – це симптом вигорання. Можливо, тобі не цікаво, або ти не бачиш віддачі від своєї роботи — це один з найголовніших факторів. Коли ти щось робиш і не бачиш, що воно на щось впливає, це демотивує. Ти міг би с тим самим успіхом бемкатися об стінку головою.

Ти можеш вигоріти на найцікавішому проєкті, якщо в нього х*ровий менеджмент. Дедлайни, овертайми, постійні зміни в вимогах — ти крутишся як білка у колесі, а результату не бачиш. В мене теж таке було. В той момент мені набагато цікавіше було пляцком лежати на дивані, ніж думати про роботу.

Вигоряння проявляється по-різному — десь яскраво, десь ні. Адекватний менеджмент розпізнає «дзвіночки» та спробує розрулити ситуацію — поговорить з людиною, спитає, що не подобається на роботі та що можна вдіяти. Адже вигоряння не починається раптово, типу ти встав в один прекрасний ранок, а він вже не прекрасний. Це поступовий процес.

Існує безліч способів з цим боротися. Головне — щоб у цьому були зацікавлені обидві сторони — і роботодавець, і фахівець. Адже ти можеш бути проактивним, постійно говорити про проблеми — давати «дзвінки» про вигорання, а менеджменту буде на це насрати. Найкращим способом боротьби буде поміняти роботу. Якщо тебе не чують зараз — не почують і потім. Коли ти реально вигориш — вони скажуть, що ти х*рово працюєш, йди звідси. Роботу доведеться міняти в будь-якому випадку.

— Що з нетехнічного новачки можуть недооцінювати на початку кар’єри?

— Гадаю, нетворкінг. Найцінніше — це люди, і новачки повинні вибудовувати свій нетворкінг. Це максимально цінна річ, яка дасть вихлоп з часом. Раніше з цим було простіше — постійно проводилися мітапи, конференції, куди можна було приїхати й потусити. Зараз трохи складніше, але будувати нетворкінг можна у соцмережах.

Треба більше смикати старих бородатих дідів, як я. По-перше, нам подобається ділитися знаннями, ми робимо це з задоволенням. По-друге, такі діди зазвичай мають ком’юніті. Важливо стати його частиною — наприклад, у тому ж LinkedIn. В себе під дописами я часто бачу знайомі обличчя, імена, хоча особисто я цих людей не знаю. Вони між собою тусять, спілкуються, формують маленьке ком’юніті. Не кажу, що вони навколо мене одного зібрались… Просто фахівці через мій акаунт познайомились.

Тож, чому нетворкінг максимально важливий? Візьмемо ситуацію, коли ти шукаєш роботу. Ти пишеш допис з резюме у соцмережі, а він потрапляє комусь в стрічку, хто шукає фахівця на роботу. А ви з ним знайомі, бо в когось під постом в коментах жарти жартували або на одному етері в коментах в YouTube заганялись. Тож є великий шанс, що тобі запропонують роботу.

Блогерська діяльність теж корисна, але це не кожному дано. Тому просто рекомендую у соцмережах щось час від часу писати, бути активним. Навіть не обов’язково робити свій контент — можна коментувати, спілкуватись з людьми, ходити на онлайн-івенти, бо це дає вам впізнаваність.

Наприклад, рекрутер на LinkedIn підписаний на умовного Василя Ярого. Він великий блогер, постійно пише класні технічні статті. Всі знають, що В. Я. — офігенний чувак, і дуже хотілось би отримати його до себе в команду. Рекрутери читають його дописи, іноді читають коментарі, де часто щось пише Йосип Лютий. В нього немає власного контенту, він не блогер, але постійно ходить до В. Я. в коментарі, спілкується, ставить цікаві питання. Наш рекрутер регулярно в коментарях у В. Я. зустрічає Йосипа Лютого. Одного дня рекрутер відкриває позицію, йому прилітає два аплікейшна — наш Й. Л. та якийсь no name Ігор Т. без аватарки. На кого звернуть першочергово?

Люди віддають перевагу тому, з чим вони знайомі, в будь-якому питанні. Поклади перед тобою канапку та екзотичну х*рню з іншого кутка світу — ти можеш навіть не зрозуміти, що є їжа. Візьмеш канапку, бо вона тобі знайома. Тож треба стати людиною, яку впізнають у спільноті та з якою будуть радо вітатись в коментарях. Якщо у вас є людський капітал, він вам допоможе в багатьох питаннях.