«Деякі чехи трохи ксенофоби — обережно ставляться до приїжджих»: як знайти з місцевими в Чехії спільну мову

У попередній частині інтерв’ю Engineering Manager компанії Pure Storage Сергій Ботулінський розповів, що чекає на айтішників після релокації до Чехії та як знайти тут роботу. Сьогодні ми розкриємо особливості менталітету місцевих: виявилося, що знайти спільну мову з чехами — велика проблема.

Чехи та ксенофобія

У першій компанії, де я працював в Чехії, з 15 людей тільки двоє були чехами — в нас була мультинаціональна команда. Ми всі спілкувалися англійською, тому проблем з онбордингом не було. Але з відгуків колег-іноземців чув, що без підтримки компанії на початку їм було важко.

По-перше, треба було зареєструватись у правоохоронних органах — поліції та візовому центрі, самотужки вирішувати побутові питання (щодо оренди квартири, наприклад). У Чехії жорстка бюрократія, дуже схожа на німецьку. Проте за останні роки відбувся значний прогрес: у державних органах почали розмовляти англійською та перевели частину документообігу в онлайн.

По-друге, деякі чехи трохи ксенофоби — вони обережно ставляться до людей, які приїжджають. Тому знайти з ними спільну мову непросто. Але цей тренд йде вниз: зараз цим страждають переважно чехи, які ніколи не жили за кордоном. Більшість університетів бере участь у програмі Erasmus, яка дозволяє студентам поїхати до будь-якої країни по обміну: жити за кордоном можна до одного року, і це досить популярно серед чеської молоді.

Коли людина з Чехії їде до Франції, Італії, Іспанії, Японії — вона сама тимчасово стає емігрантом. Тому коли вона повертається додому, у неї зовсім інший погляд на іноземців, які приїжджають до Чехії. Ксенофобія більш притаманна старшому поколінню: тим, хто пам’ятає радянські війська у Чехії і вчив у школі російську мову, а молодше покоління більш привітне.

Люди мало йдуть на контакт

Чехи досить закриті в плані особистих стосунків. Навіть якщо я розмовляю чеською, потоваришувати з чехом досить проблематично. У цієї людини вже є друзі, з якими вона вчилася в школі, працює на роботі, і щоб потрапити в цю тусовку, треба хіба що одружитися з чешкою. Я одружений з українкою, а наших друзів-чехів можна перерахувати по пальцях. Знову ж, це люди, які мали досвід життя за кордоном. Із середньостатистичним чехом вийти на рівень близьких стосунків надзвичайно складно.

Перше, що мене здивувало при переїзді — люди менше спілкуються по телефону та йдуть на персональний контакт. Наприклад, коли мені треба замовити щось на Rozetka, мені дзвонить менеджер і питає: чи точно я хочу саме цей телефон, цей колір, чи хочу я до нього придбати чохол. У Чехії тобі приходить SMS чи e-mail з інформацією, де можна замовлення забрати та де скачати гарантійний талон. Ніхто не дзвонить.

Для чехів подзвонити кудись — це крайня міра. Я вивчаю чеську (в мене є приватний вчитель), і якщо треба перенести заняття, я надсилаю йому e-mail. Якщо це терміново — SMS. Дзвонити — це тільки коли не відповідають на e-mail чи SMS або трапилось щось, що загрожує життю.

Друге, що вразило — люди тут лояльніші до особистого простору. Якщо ми з командою йдемо у паб пити пиво, а я, наприклад, не п’ю алкоголь або не їм м’ясо, на це не звертають увагу. Розумієте різницю? Якщо в Україні я не п’ю алкоголь, то я захворів та на антибіотиках, або за кермом, або у мене ще якась «проблема». Те, що я не люблю алкоголь або банально не хочу пити, людям в голову приходить в останню чергу. В Чехії, якщо ти не робиш те, що роблять усі — це означає, що тобі так комфортніше.

Чеські жінки ставляться до себе інакше

Ще в Чехії помітна різниця у ставленні до жінок. Та й самі жінки інакше ставляться до себе. Якщо йдеш на побачення з чешкою, вона одразу розраховує заплатити за себе. Або рахунок просто ділять навпіл. Якщо я надумаю заплатити у ресторані за колегу, то таким чином продемонструю, що я кращий, і це спричинить людині дискомфорт.

Жінки тут більше дбають про себе в плані комфорту. Я не бачив жодної чешки, яка йшла б на високих підборах по бруківці. Вона взує кросівки, бо це зручніше. Чешки не наносять тонни макіяжу, не вдягають нарядний одяг, щоб піти в супермаркет або на дитячу площадку.

В роботі це теж проявляється. В Україні я дуже мало бачив жінок-розробників, жінок в Technical Support, на керівних посадах (окрім HR). А в Чехії зовсім інший підхід: перш за все розглядається, чи підходить людина за досвідом та навичками. Тут немає упередження, що жінка не може бути розробником, тестером або менеджером команди. Якщо у когось є такі упередження, то на цю людину чекатиме розмова з HR, бо це явна дискримінація.

Є проблема гендерної дискримінації щодо оплати праці, кар’єрного росту

Чеські жінки активніше відстоюють свої права. В багатьох IT-компаніях збираються групи підтримки (наприклад, czechITas — рух жінок в IT), які моніторять, чи є дискримінація на співбесідах, в оплаті чи кар’єрному зростанні. Якщо відкривається вакансія менеджера, дивляться на кандидатів з усієї команди: навіть коли чоловіків більше, жінки теж беруть участь у конкурсі.

Не можу сказати, що чеське суспільство досягло гендерної рівності на 100%. Є проблема дискримінації щодо оплати праці, кар’єрного росту, коли йде мова про стать. Але про цю проблему знають, про неї говорять, над нею працюють. Тут це не є табу.

Я не знаю жодної чеської сім’ї, де жінка б не працювала і залежала від чоловіка. Якщо працює тільки чоловік і в них є діти — це небезпечно, адже людина може втратити роботу, і тоді вся сім’я втрачає дохід. Жінки не вважають, що вони мають залежати від доходу чоловіка. Тому дитячі садочки, різні групи продовженого дня та няні тут мають більший пріоритет, ніж в Україні. Мало де є ситуації, коли жінка сидить вдома з дітьми та варить борщі, а чоловік на роботі. Дітей з самого ранку відвозять до садочку, потім залишають у продовженій групі або з нянею, доки батьки працюють.

У третій частині інтерв’ю Сергій детально розповість, скільки коштує життя у Чехії для айтішника. Читайте незабаром на Highload.