Як поєднати IT-розробку, аматорський театр і переклад DnD (та ще встигати поспати). Мій досвід

Я .Net-розробник та тімлід в аутсорсинговій IT-компанії. Більшість проєктів, якими я займаюся, стосуються автоматизації для середнього бізнесу. На роботі розподіляю час між написанням коду, менеджментом команди та менеджментом клієнта.

IT — цікава сфера, і багато програмістів настільки захоплені своєю справою, що не залишають часу на життя після роботи, а це шкодить продуктивності та може призвести до вигоряння. Я на власному прикладі покажу, як можна поєднувати роботу та хобі, та яку користь може принести позаробоча діяльність.

Театр як школа мови

На початку повномасштабного вторгнення я активно переходив на українську мову та шукав простір, де б її практикувати. За рекомендацією знайомих пішов у розмовний клуб, який заснувала одеситка — дівчина після навчання в Києві повернулась додому та мала схожу потребу. Тож вона вирішила створити український розмовний клуб в Одесі та аматорський театр-студію «Дій», де вистави проходили б українською мовою (спілкування державною не було вимогою, але активно заохочувалось). І виявилось, це те, що мені було потрібно. 

Першу виставу ми організували самостійно: відвідувачі на вході робили довільні донати, ці кошти були направлені на допомогу ЗСУ. Здається, ми тоді зібрали десь 6000 гривень, але навіть цією сумою напрочуд надихнулись — на ці кошти вдалось придбати дрон для 280 мобільної бригади.

Ми були мотивовані, і коли наші знайомі розповіли про восьмий фестиваль аматорського театру в Камʼянці-Подільському, рушили туди. Це досить неблизька дорога, та ми просто взяли машину і влаштували собі такі вихідні. У підсумку на фестивалі виграли у двох номінаціях — «Найкращий спів» (у нас дві дівчини гарно співають) та «Найкраща патріотична вистава».

Ось так все почалось. Ми продовжуємо роботу, зараз ставимо більш класичні вистави. Наша мета тепер — не просто гарно володіти мовою, а й розвивати український аматорський театр в Одесі. 

До речі, приміщення ми досі орендуємо за власний кошт, а всі донати за вистави йдуть на благодійність, тобто ми перетворюємо свій час на додаткові гроші для донату. Ми виступаємо, збираємо кошти та обираємо, куди їх спрямувати. З останнього, окрім допомоги ЗСУ, ми підтримали подружню пару з Одеси. В інстаграмі вони звуться @libkos. Це фотографи, які втратили дім, але продовжують займатися своєю справою, і ми хотіли допомогти їм. Вони створили велику кількість всім відомих фото з війни: якщо пам’ятаєте хлопця з кавуном на тлі арти, то це вони фотографували. 

Розмовний клуб та переклад DnD від ентузіастів

Dungeons & Dragons (укр.«Підземелля і дракони», скорочується до D&D або DnD) — настільна рольова гра в стилі фентезі. Її перекладом на українську займається група ентузіастів, і срачі за переклади там ду-уже цікаві 🙂

Я як IT-спеціаліст добре володію англійською мовою, до того ж давно в темі DnD. Одного разу знайомі додали мене в чат клубу в Telegram, і я залюбки долучився до перекладу.

Наші срачі в чаті мені дуже нагадують «Криве дзеркало української мови», де Іван Нечуй-Левицький вважав, що Михайло Грушевський паплюжить мову, і міряв щелепу галицьким селянам. Так само і ми зараз ламаємо списи о макітри опонентів, доводячи, що англіцизми от саме тут не потрібні, а в іншому місці цілком доречні.

Що можу сказати у висновку? Що баталії щодо «правильності» української мови впродовж 200 років — доказ, що українська мова жива, актуальна, знаходиться в постійному розвитку, до того ж багата на різні діалекти. Що може бути краще!

Перше, що зрозумів, коли почав перекладати гру, що вплив наших «сусідів» відчувається скрізь. Для тих, хто трішки в темі: в DnD часто використовуються так звані battlemaps — така собі карта, на якій виставляються різноманітні фігурки, виготовлені на 3d-принтері (як на ілюстрації вище). Ціна залежить від кількості використаного матеріалу. Зараз вона ціна досить висока, але раніше в Україні вона була значно нижчою, бо у Харкові був завод, який для цих принтерів випускав дуже якісний пластик. Ключове — був. Заводу вже немає. 

Щодо локалізації DnD. Для міжнародних проєктів, які дають право на локалізацію різним видавництвам, існував один регіон — СНД, це також стосується і комп’ютерних ігор, і настільних.

Хоча ми вже не є частиною об’єднання, проте цей регіон є в самих компаніях, які вирішують, кому давати права на локалізацію. Наприклад, у Wizards of the Coast, які власне випускають DnD, ми були частиною цього регіону. Тому американський видавець ігор продав права на локалізацію Hobby world, російському дистриб’ютору ігор. А він відповідно розповсюджував гру на всі країни колишнього СНД. Саме тому при всьому бажанні ми не мали права зробити свій переклад, бо це право було за дистриб’ютором. 

Мабуть, в перспективі все зміниться на краще, тому що Wizards взагалі всім заборонили робити переклад і прагнуть до диджиталізації. Я ж сподіваюсь на те, що переклад, який ми робимо, буде використовуватись в офіційному перекладі у застосунках на кшталт D&D Beyond.

Спитаєте мене, навіщо мені взагалі потрібна була участь у цьому клубі? Тому що у цій спільноті було заявлено дві цілі, які я розділяю:

• популяризувати DnD в Україні;
• показати Wizards of the Coast та й взагалі усім іншим видавцям різноманітних ігор, що в нашій країні є запит на переклад українською мовою.

Тим паче ми можемо не піратити, а покладатись на офіційні правила та закони. Переклад робимо SRD версії (Systems Reference Document), тобто частину, що справді можна перекладати. 

Як все встигати?

Те, що в мене часто запитують: як я все встигаю, адже я ще й тімлід в IT-компанії. Вважаю, що це лише зі сторони так здається, наче позаробоча діяльність займає багато часу. Перекладом DnD я займався десь дві години на тиждень, зараз переключився ще й на інші ініціативи, та часу вони займають десь так само. Театр в мене займає шість годин на тиждень, тобто два вечора. Настільні ігри — чотири години на тиждень, тобто один вечір. Виходить, що ще залишається час на інші проєкти.

Інколи плани мінливі, з’являється щось нове чи скасовується інше. Сенс в тому, що це не варто сприймати хобі як щось обов’язкове на рік чи й більше. Завжди можна перемкнути увагу на ще щось інше. Дізнаватись про нове, цікаве.

І ще: я не вважаю, що витрачаю час. Я конвертую його у нові знання, враження чи допомогу, бо час — це те, чим ми можемо поділитися ефективно, а як саме — справа кожного.